Дуб як складова частина природного фонду України

1.      М О Г У Т Н І Й  К Р А С Е Н Ь

Дуб — рід з родини бу­кових. Відомо близько 45 видів дубів. Дуби — дерева теплолюбні, найкращі для них умови — в Лісостепу. На Волині поширений дуб звичайний. У наших краях дуб непогано переносить зимову холоднечу, але він страждає від сильних морозів. Так узимку  можна почути дивні звуки, схожі на постріли. Це «стріляє» дуб: від морозу раптом тріскається кора, утво­рюється глибока рана — розколина вздовж стовбура. Вона довго не загоюється, а коли, нарешті, заростає, залишається рубець. Такий довгий шрам, що виступає назовні, дуже нівечить і дерево, і деревину.

У багатьох європейських народів дуб вважається священним дере­вом. Йому поклонялися стародавні греки. Свого головного бога — Зевса — вони зображували з вінком із дубових листків на голові. Дуже шанували це дерево прадавні слов'яни. Наймогутнішому богові — гро­мовержцеві Перуну — присвячували вони дуб. І ніхто без дозволу волхвів не міг зрубати те, що оберіга­лося «небесним володарем».

А скільки казок та легенд пов'язані з дубом! На ньому росли золоті жолуді та молодильні яблука, на гілках жили русалки, а під його корінням пере­ховували скриню, де було захоронено смерть Кощія. Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака.

Людину завжди вражала величність дубів, їх довговічність, міцність, живучість. А невміння пояснити деякі природні явища породжувало страх та прагнення приписати незрозуміле надприродним силам. Дуб з непохитністю, що гідна старійшини лісу, протистоїть бурям.

З мужністю витримує дуб і навали комах. Коли полчища гусені навесні з'їдають усе листя, він незаба­ром оновлює свій одяг. Серед літа можна побачити дуби, в яких по краях крони виділяються «букетики» молодих світлих листочків. Отже, іноді бруньки дерева розпуска­ються і влітку. У нашій місцевості ці літні пагони — не таке вже й рідкісне явище. Навіть на пні свіжозру­баного дерева невдовзі виростає велика кількість мо­лодих пагінців. Не шкодять дубові й тимчасові затоп­лення, коли гине багато інших дерев.

Нерідко дуб, як найвище, найкрупніше дерево в лісі, стає гро­мовідводом. Тоді його стовбур у тріщинах і шрамах, що тягнуться від верхівки до самого низу.

2.Д У Б – Д О В Г О В І Ч Н Е  Д Е Р Е В О

Найдовговічнішим деревом у українській флорі є дуб. У сприятливих умовах місцезростання ви­сота його може перевищувати 40 метрів, а діаметр — два метри.  300—500 років для нього — вік поважний, але далеко не межа. Вважається, що максимальний вік дуба — до 2000 років, але та­ких довгожителів у нашій країні немає .  Недаремно давньоримський учений Пліній Старший порівнював вік Всесвіту з віком дуба. Найстаріший у Волинських лісах дуб росте біля села Волошок Ковельського району, йому 600 років; висота становить 25 метрів, діаметр стовбура — два з половиною метри. Тут же — 500-літній дуб (діаметр стовбура—1,2 метра). Дуба такого ж віку можна поба­чити поблизу села Овадного Володимир-Волинського району (діа­метр стовбура — 2,8 метра), а також — у дев'ятому кварталі Дубечнівського лісництва Ратнівського лісгоспзагу. Групи 300—350-літ-ніх дубів зустрічаються в Луцькому, Локачинському, Старовижівському районах. Усі дерева-довгожителі охороняються.

Велетенський дуб звичайний росте в Любешівському парку. При обмірі в 1992 році висота його сягала 29 метрів 75 сантиметрів. Окружність стовбура біля землі становила 7,42 м, а на висоті 1м. – 5,45 м. Вік дуба біля 400 років. Ще один дуб в цьому ж парку у висоту досягає 26,45м. Окружність стовбура на висоті 0,2м від землі становила 6,56м, на висоті 1м – 5,35м.

3.В Л А С Т И В О С Т І  Й  В И К О Р И С Т А Н Н Я

Д Е Р Е В И Н И   Д У Б А

Деревина дуба — важка й тверда, пружна й міцна, легко колеться, помірно розтріскується, добре поліруєть­ся, має гарну текстуру. Використовують деревину для виготовлення меблів, паркету, різьбярських виробів. Всюди, де потрібна довговічність та міцність, використовують дуб. Нижні вінці дерев'яних споруд, кораблі, шахтові та гідротехнічні будівлі роблять з цього дерева. Його деревина не має запаху, тому бочки з неї під олію, оцет, найвищі сорти вина — найкраще сховище.

Має дубова деревина ще одну цінну властивість: вона добре зберігається у воді, навіть стає ще міцнішою. Завжди дуже цінилися, та й досі ціняться, так звані «морені» дуби. Вони багато віків пролежали на дні річки. Стовбури ці надзвичайно тверді й міцні, майже зов­сім чорні. Ви, можливо, звертали увагу на те, що коли в стовбур дуба забити цвях, то невдовзі від нього поповзе по поверхні темна «змійка». На зрізі дубового пня ви теж можете побачити темні розводи. Справа в тому, що деревина дуба дуже багата на дубильні речовини, а вони з солями заліза чи інших металів,  які завжди  бувають у  воді, дають темні важкорозчинні сполуки. Звідси й «змійки», звідси й розводи. Коли деревина перебуває у воді протягом багатьох років, ці сполуки осідають у ній, заповнюючи пори, ніби цементують її.

Недаремно дубильні речовини своєю назвою зо­бов'язані дубові. Вони містяться в усіх частинах де­рева. Особливо багато їх у корі. Кора і деревина дуба — основна сировина для виготовлення дуби­телів. Ще стародавні римляни для вичинки шкір використовували кору дуба. З прадавніх часів на Русі вислови «дубити» і «класти в дуб» означали вимочувати шкуру в дубовій корі.

У наш час відомо багато мінеральних дубителів. Та все ж таки дубильні речовини рослинного походжен­ня, серед яких дубовим належить почесне місце, зберегли свої позиції. Їх світове виробництво набагато перевищило 3 мільярди тонн на рік.

Дубильні властивості кори дуба використовують і в інших галузях. Екстракти кори перешкоджають розвит­ку гнильних бактерій та грибів. Відвари кори допомага­ють при запаленні ясен, при ангінах та опіках, при отруєнні солями важких металів.

4.Р І С Т  І  Р О З В И Т О К   В Е Л Е Т Н Я

У молодому віці дуб росте повільно, особливо на відкритому міс­ці. Коли вершинка деревця не затінена, а з боків є добра тінь, то воно росте інтенсивніше. Недарма серед лісівників побутує припо­відка: «Дуб любить рости в шубі, але з відкритою головою».

Паросток спочатку безлистий, згодом на ньому з'являється ти­пове дубове листя. Першого літа він досягає висоти 10—15 санти­метрів (за рахунок поживних речовин, які містяться в жолуді). А довжина кореня однорічного дуба перевищує метр. Молоде деревце боїться і спеки, і холоду, і вітру, і затінення. Але з часом стає витривалішим і швидко набирає сил. У 15—20 років швидкість росту дуба збільшується — річний при­ріст становить понад метр. Ширококронними і крислатими стають ті дерева, що ростуть поодиноко. Їхній стовбур короткий і товстий, гілки розлогі, починаються майже від землі. А в густому лісі дуби виглядають по-іншому — високі, з вузькою, стиснутою з боків кро­ною, гілки починаються високо. Кора дуба, якому вже за 40 років,— темно-сіра, з глибокими поздовжніми тріщинами; до того вона світ­ла і гладка.  Нерідко на 40 метрів підно­ситься його товстий стовбур з темно-сірою корою, вкритою поздовжніми тріщинами. Крона дуба нагадує величезне шатро, яке тримається міцними гілками. Коріння у нього більш могутнє, ніж у будь-якого листяного дерева (становить майже чверть усієї маси дерева). Воно займає велику площу, проникає на велику глибину, досягає водоносних, шарів ґрунту.

5.В Е Г Е Т А Т И В Н І  І  Г Е Н Е Р А Т И В Н І  О Р Г А Н И   Д У Б А

Дуб звичайний має дві форми — ранню й пізню. Листки в раннього дуба з’являються у квітні, а в пізнього на два-три тижні пізніше.   Вони видовжені, з тупими округлими лопатями і неглибокими вирізами між ними, звужені донизу, сидять на коротких черешках. Один гектар діброви несе на своїх гілках майже 2,5 тонни листків. Уявіть собі, який скарб лягає щороку восени на землю в наших лісах! І от виведено нову породу шовкопряда, який віддає перевагу листкам нашого північного дуба, не гребу­ючи також грабом, вербою і навіть березою. Великі прибутки дає цей шовкопряд.

У листі дуба міститься пігмент, з якого роблять фарбу для вовни та валяних виробів.

Восени на листках дубів часто можна побачити зеленувато-жовті кульки, міцно з’єднані з листком. Вони з’являються там, де на початку літа маленька комаха — галиця — обрала місце для вирощування свого потомства. Вона проколює своїм яйцекладом листок і відкладає в його тканині яйце. Листок відпо­відає на таке вторгнення бурхливим ростом і утворює наріст — гал. Якщо акуратно розламати таку кульку, то всередині можна побачити маленького білого черв’ячка — це і є личинка галиці. Гали більш як наполовину складаються з дубильних речовин, здебіль­шого з таніну. Гали ще називають чорнильними горішками. Ще за часів хрестових походів до Єв­ропи прийшов спосіб приготування чорнила з галів. Досить до відвару їх додати залізного купоросу, як утворюється стійкий розчин густого чорного кольору. Цікаво, що залізний купорос і відвар га­лів — рідини майже безбарвні, а від поєднання їх дістають цілком чорну рідину!

Дуб, як і всі рослини, виділяє леткі речови­ни — фітонциди. Уже давно помічено, що повітря дубових гаїв цілюще впливає на тих, у кого підвищений кров'яний тиск. Значно поліпшується їх стан, нормалі­зується сон. Отже, відпочинок під кроною дуба — це добрі ліки.

 Це дерево однодомне. Весною дуб розпускається пізніше, ніж багато інших деревних порід. Боїться приморозків. Цвіте одночасно з розпусканням лис­тя. На ньому розвиваються і чоловічі, і жіночі квітки. Чоловічі, або тичинкові, квітки зібрані в пониклі тонкі жовтувато-зелені сережки, що цілими пучками звисають з гілочок, а жіночі, маточкові,  групками по 3 — 5 на довгих квітконосах сидять у пазухах верхніх листків. Жіночі квіт­ки теж зеленуваті, але з малиново-червоною верхівкою, розміщені по одній — три штуки на кінцях тоненьких стебелець, де виростають жолуді. Гектар дубового лісу дає їх до півтори тонни.

6.П Л О Д И  Д У Б А

У травні дуб цвіте. З кві­ток розвиваються плоди — горіхи, всім відомі жо­луді. У достиглих жолудях міститься багато води, а коли вони підсохнуть, втрачають схожість, гинуть. Тому й природа подбала про них: опадаючи пізно восе­ни, вони лягають у вологе листя, зимують під снігом, який захищає їх і від висихання, і від морозу. А на­весні жолуді починають проростати.

Із жолудів давня людина пекла хліб. При розкопках на Україні в селищах, вік яких перевищує 5000 років, археологи знайшли піч, де збереглися відбитки жолудів на глині. Дуб — піонер серед хлібних рослин! Звідси і йде повага до нього, його слава. У жолудях багато крохмалю, а жиру — як у доброму молоці. Гектар дубового лісу може дати до 3 тонн жолудів. Правда, вони гіркі. Але ж відомо багато способів усунення їх гіркоти. Для приготування борошна зібрані жолуді перебирають, сушать, очищають від шкірок, подрібнюють на шість — вісім часточок. По­тім два — три дні їх вимочують у воді, міняючи її протягом доби чотири — п'ять разів. Після вимочування жолуді проварюють у сві­жій воді, висушують, подрібнюють, мелють чи товчуть на борошно; якщо до такого борошна додати 10—15 процентів зернового, мож­на спекти смачний і поживний хліб. З нього випікають коржики, оладки, печиво.  Хотілося б віддати належне плодам дуба: це вони в тяжкі воєнні роки в багатьох областях країни давали людям гіркуватий хліб і врятовували від голодної смерті.

З жолудів готують кавовий напій. Достиглі плоди очищають від шкірки, подрібнюють, сушать, підсмажують до темно-коричневого кольору, перемелюють у кавовому млинку. Жолудева кава добре та­мує спрагу. Вона корисна хворим на серце, дітям, вагітним жінкам.

Жолуді — улюблена їжа диких і свійських тварин, їх заготовляє білка, з апетитом поїдають сойки і качки, на жолудях пасуться в дібровах олені, а для кабана вони — найголовніший корм.

Дуби плодоносять не щороку. Врожай на жолуді повторюється, як правило, через чотири — сім років. Опадають жолуді восени, після перших приморозків. Їх спожи­вають звірі і птахи, а ті, що залишаються, «перезимують» і проро­стуть наприкінці весни — на початку літа.

Жолуді — улюблена їжа диких і свійських тварин, їх заготовляє білка, з апетитом поїдають сойки і качки, на жолудях пасуться в дібровах олені, а для кабана вони — найголовніший корм.

Дуби плодоносять не щороку. Врожай на жолуді повторюється, як правило, через чотири — сім років. Опадають жолуді восени, після перших приморозків. Їх спожи­вають звірі і птахи, а ті, що залишаються, «перезимують» і проро­стуть наприкінці весни — на початку літа.