На даний час ми не володіємо архівними матеріалами, що стосуються розвитку культури нашого краю. Звернення в архіви Пінська і Кракова не увінчалися успіхом. Однак, володіючи свідченнями про розвиток храмового зодчества, можна зробити такий висновок: в селі при церкві існувала початкова школа. За свідченням окремих старожилів села, їхні предки (чоловіки ) були письменними. Отже, початкова школа в селі були здавна.  Оскільки з кінця ХVІІІ та на початку ХІХ ст. спостерігався занепад міст,сіл -- шкільництво не розвивалося. Лише незначна кількість дітей могла при церквах навчатись грамоти.

Слід зауважити, що у поліщуків великого потягу до грамоти не було. Навчались в основному хлопчики. Багато дітей не мали можливості відвідувати школу.

20-30-ті роки ХХ ст. ввійшли в історію освіти як період знищення української школи, яка почала зароджуватися в часи УНР, гетьманату. Доктрина тодішнього польського уряду проголошувала заборону української мови, що мало місце в ухваленому 3 серпня 1924 року законі «Про державну мову і мову управління в державних органах самоврядування». Навіть слово «Україна» було заборонене для вживання.

Щоб прикрити цю політичну жорстокість, польський уряд ішов на фальсифіковані плебісциди, які засвідчували, що батьки самі бажають, аби їх діти навчались польською мовою. У діючих школах працювали лише польські вчителі. Це було характерно і для Деревка (село на той час було одне з найкращих в окрузі).

Про знищення української школи писали тодішні видання. Так, газета «Наше життя», що друкувалася у Холмі, вмістила в 1926 році таке повідомлення: «Ми мусимо ствердити гіркий факт, що на українських землях під Польщею, особливо на Волині,Холмщині, Поліссі і Підляшші, української школи немає».

У 1932 році була проведена шкільна реформа, суть якої полягала у створенні трьох типів початкових шкіл – І, ІІ, ІІІ, ступеня.

Навчалися в кожному типі школи 7 років. Так, школи І ступеня визначалися як чотирикласні, з яких перші і другі класи – однорічні, третій – дворічний, четвертий клас – трирічний. А вже школи ІІІ ступеня були семикласні з однорічним терміном навчання у кожному класі.

Така сама школа була і в Деревку, основний корпус якої знаходився на місці теперішньої сільської ради. Про навчання в даній школі тепло відгукуються сестри Протосавицька Антоніна Іванівна та Поліковська Катерина Іванівна (1925 року народження), Мандзик Степан Юхимович (1923 року народження). На знімку 30-х років ми бачимо групу учнів. Серед них Колб Іван, Поліковський Федір, Кравчик Іван, Климчук Марія, Поліковська Катерина, Зарибко Зоня. У центрі серед дітей-- керівник (директор) школи Юзеф Хмільовський , який дуже любив село Деревок. Пан Хмільовський із задоволенням спілкувався із селянами. Він відзначився як хороший організатор учнів та сільської молоді .

 

Після більшовицького перевороту в Росії в селі змін не сталося. 18 березня 1921 року більшовицька Росія у Ризі підписала договір з Польщею, за яким Західна Волинь, Полісся відходили до Польщі. Так почався польський період села, який тривав до вересня 1939 року. У той час на території села діяла семирічна школа. Її називали Миколаївською школою, так як приміщення було побудовано за царя Миколи І. Коли після третього поділу Польщі у 1795 році Волинь відійшла до складу Росії, тоді й побудували школу, яка стала не лише освітнім центром, але й культурним осередком села. Саме під керівництвом вчителів організовувались різноманітні свята, вистави, концерти. Тодішні учні з великою пошаною і повагою згадують своїх вчителів.  87-річна Антоніна Іванівна Протосавицька з теплотою в голосі говорить: «В подумках я завжди молюсь за своїх вчителів, особливо за директора школи пана Хмільовського, який так високо оцінив наше село, часто повторюючи: «Деревок – друга Варшава». Катерина Іванівна Поліковська шанобливо висловилась: « Я була б рада хоча у сні зустрітись із своїми вчителями».

У 1936 році в школі навчались виключно польською мовою, але  за українськими програмами. Школу відвідували діти в основному  після закінчення осінніх польових робіт всю зиму. До школи приймали всіх дітей віком до 14 років. Початкова освіта була обов’язковою, хоча багаті могли відкупитися. Дисципліна у закладі  --- сувора, з правом фізичного покарання. Слід сказати, що карали тільки за невивчений урок чи порушення дисципліни. Терещук Микола Григорович,  1911 року народження, згадував: «Одного разу я пас худобу. Корови зайшли на випас священика Ніслуховського. На уроці закону Божого священик фізично покарав мене  та інших хлопців, зокрема П ятигорика Олександра. Після скарги директору справу передали в суд. Суд присудив: Ніслуховському за образу особистості сплатити 25 злотих штрафу, а випас передати у громадське користування».

 У школі постійно працювало 6-7 вчителів. Вони жили непогано: крім школи, нічим не займалися, господарства ніякого не вели. Практично, кожна вчительська сім я наймала служницю, продукти купувалися тільки в окремих визнаних господарок. І в селі вважалося великою честю щось продати вчителю. Заробітна плата педагогів сягала 90-100 злотих (корова коштувала 80-90 злотих).

Польська адміністрація намагалась наблизити місцеве населення до Польщі, показати переваги польської культури над українською. Польські вчителі готували і влаштовували концерти на релігійні свята.

Після встановлення радянської влади одним з позитивних заходів була шкільна реформа. Відповідно до постанови Ради Народних Комісарів від 1 березня 1940 року, народні школи першого ступеня  реорганізували на початкові школі (чотирирічні), а школи другого, третього ступенів –- на неповні середні школі (семирічки). Ухвалено вести навчання у школах Західної України рідною мовою з обов’язковим вивченням російської . Для організації навчання не було відповідних умов: не вистачало вчителів, навчальних посібників. Процес масового охоплення дітей  навчанням був перерваний війною.

Відновлення навчання почалося у 1944 році одразу ж після звільнення краю від німецьких загарбників. Проте суттєвою перешкодою була відсутність необхідних вчительських кадрів. Місцевих спеціалістів майже не було. Свищ Йосип Федорович розпочав вчительську практику ще в довоєнний період, але він був розстріляний партизанами 2 серпня 1943 року. Вчитель Мандзик Яків Іванович як вчитель звільнявся  від мобілізації на фронт в 1944 році. Та його незабаром заарештували кадебісти.

У селі не вистачало приміщень для навчання дітей. Чотирикласну Миколаївську школу  спалили  партизани з невідомих причин 16 липня 1944 року. Під шкільне приміщення пристосували хату священика (світлина), яка проіснувала до 1979 року.